Коні та їхнє існування. Як Київський іподром функціонує і адаптується до умов війни – спеціальний репортаж NV.
Київський іподром, що знаходиться в столичному районі Теремки, має понад півстолітню історію. Незважаючи на те, що сьогодні він відчуває нестачу фінансових засобів та державної підтримки, іподром продовжує свою діяльність і проводить змагання. Це стало можливим завдяки відданій праці місцевих ентузіастів, які зберігають традиції цього унікального місця.
Іван Павлович та його коні
"Щоб стати майстерним наїзником, перш за все, необхідно мати відмінних коней. Я б зазначив, що 90% успіху залежить саме від тварини", – ділиться своїм досвідом Іван Павлович Палкін, бригадир-наїзник 15-го тренувального підрозділу Київського іподрому. У цю професію він прийшов понад півстоліття тому, у 1973 році. З того часу його пристрасть до коней стала справжньою сімейною традицією – тепер на іподромі працює і його син, також Іван, який сьогодні візьме участь у змаганнях як наїзник.
Ми ведемо бесіду з Іваном Павловичем у конюшнях, що розташовані на території іподрому. Це місце стало невід’ємною частиною його життя. Перш ніж стати наїзником, він пройшов дворічне спеціалізоване навчання в Росії, коли країна ще була частиною СРСР. Він зазначає, що в Україні досі не існує справжньої школи для наїзників, тому більшість новачків у цій професії є "самоучками". Серед них і його син, який з юного віку залучався до роботи на іподромі; вже з шести років він їздив у качалці — двоколісній люльці, куди запрягають рисистого коня під час змагань — разом із батьком.
На цьому місці -- житловому масиві Теремки -- Київський іподром працює з 1970 року та займає площу 38 га. У 2012-му поряд відкрили станцію метро Іподром. Через два роки, в 2014-му, іподром мав всі ризики зникнути -- тоді на його місці хотіли звести гіпермаркет, проте громадськості вдалося призупинити цей процес. А станом на зараз навколо набудували багатоповерхівки та сучасні житлові комплекси.
Незважаючи на те, що Київський іподром є комунальним підприємством столиці, він не отримує жодних бюджетних коштів від міста. Передбачається, що організація повинна забезпечувати себе фінансово на повну величину. Це, зокрема, призводить до того, що молоді фахівці не бажають працювати на іподромі. Іван Павлович зазначає: "Усе зводиться до фінансів: зарплати невеликі, тож молодь важко залучити до цієї професії. Це важка праця, адже тварини потребують постійного догляду, тож доводиться працювати з ранку до вечора".
Як повідомили NV у Департаменті молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації у відповідь за запит, середня заробітна плата штатного працівника КП Київський іподром у 2024 році складає 12 тис. 816 грн.
Іван Палкін згадує свої минулі дні, коли мешкав у житловому районі Троєщина, що розташований на лівобережжі столиці. Щодня він долав шлях через усе місто, перетинаючи річку, аби добратися до роботи. Наразі, разом із сином, Іван оселився в гуртожитку для працівників у районі Іподрому.
Іван Павлович відповідає за проведення тренувань та тестування коней рисистих порід. Наразі в його підпорядкуванні перебуває 15 коней, серед яких переважають рисаки. Крім підготовки до змагань, коневод також займається доглядом за денником — спеціально обладнаним вольєром у конюшні, де коні проводять більшу частину часу. Він також відповідає за їхнє харчування, а також за нагляд за збруєю та іншими необхідними предметами.
Серед коней, за якими доглядає Іван Павлович, кобила Ідея -- вона родом з Харківщини, табличка біля її денника свідчить, що вона народилася на Львівському кінному заводі у 2021 році. Внаслідок бойових дій та сильні обстріли її власниця була змушена перевезти її до Києва, розповідає Іван Павлович. Тепер Ідея живе тут, власниця ж повністю утримує її: платить гроші за аренду денника, годування тощо. Разом з трирічною Ідеєю приїхав ще один кінь тієї ж власниці, півторарічний Данциг. Він мав пахову грижу та потребував операції, яка коштувала б близько 60 тис. грн. Через те, що власники не могли собі дозволити такого дороговартісного лікування, кінь мав усі шанси потрапити на забій: він і так і так міг би загинути, або у м'ясника, або через ускладнення для здоров'я. Та на іподромі його виходили.
Для того, аби брати участь у змаганнях, кінь має бути добре нагодованим та підготовленим, розповідає Іван Палкін. Зазвичай кобили йдуть на пенсію у чотирирічному віці. Проте у випадку з Ідеєю, яка потрапила на іподром у трирічному віці, її планують випробовувати до п'яти років. Жеребці ж можуть пропрацювати десять, дванадцять років -- якщо мають потенціал та сили. Зі слабкими фізичними даними так довго коней для змагань не тримають -- найчастіше потім продають для використання поза спортом. Наприклад, для використання у прокаті. Ті, кому пощастило менше, йдуть "на м'ясо".
"Коней тяжко утримувати, треба платити за все: світло, вода, аренда денника, їжа. Це все виходить мінімум 9 тис. грн на місяць. Є велика проблема з тирсою -- вона дорога", -- розповідає Іван Павлович.
У нього на іподромі є особлива кобила, яку він ласкаво називає Царичанка. Ця чорна красуня породи орловський рисак стала його улюбленицею. Варто йому підійти до її денника і простягнути руки, як кобила відразу ж реагує, ніби відчуває його присутність. Коли Іван Палкін вперше зустрів Царичанку, вона була у жалюгідному стані. Однак він вирішив її викупити, проходив через лікування та масажі, і тепер кобила виглядає просто чудово.
"Вона була справжнім символом боротьби: передні ноги були неправильно сформовані, а тепер має ідеально рівні кінцівки. Це велика, вражаюча кобила. Коли її бачать ті, хто пам'ятає, якою вона була колись, важко повірити. Це справжня красуня," -- з ніжністю говорить про Царичанку Іван Палкін. Зараз кобилі вже п'ять років, і вона більше не бере участі у змаганнях, але час від часу її осідлають для прогулянок.
На фоні чути гавкіт собаки на ім'я Рей, який привертає увагу гостей. Наразі він також перебуває у своєму вольєрі, щоб не заважати, але вночі його випускають на свободу. Цей пес виконує роль охоронця. Як зазначає Іван Павлович, інколи буває так, що коні самостійно вириваються з вольєрів — тоді Рей сідає на порозі і не дає їм пройти далі.
Сучасні виклики для коней
Сьогодні на території Київського іподрому, за словами керівництва, перебуває близько 300 коней. Серед них -- як коні приватних власників, про яких уже згадував Іван Палкін, так і, наприклад, кінні клуби -- центри верхової їзди, а ще -- київський полк кінної поліції. Працює тут і реабілітаційний центр Спіріт, де проводяться заняття з іпотерапії для дітей з інвалідністю, ВПО, військовослужбовців та інших.
На території Київського іподрому розташовані: центральний будинок, паддок — зона, призначена для вигулу коней з денників на свіжому повітрі, дев'ять капітально збудованих стайнь, кожна з яких вміщує 40 денників, скакове поле, ветеринарний пункт, гуртожиток та інші допоміжні приміщення.
Людмила Леонтьєва — енергійна жінка середнього зросту, вдягнена в білий халат, вже з 1971 року виконує обов'язки ветеринарного фельдшера в ветеринарній клініці. Її робоче середовище наповнене зеленими рослинами у горщиках, а на стінах розташовані плакати, що ілюструють анатомію коней та поширені захворювання. Крім того, тут є великий стенд, який демонструє різні види підков і супутніми їм описами.
"Здається, я прийшла в цей світ з пристрастю до коней. Протягом усього життя я мріяла побачити справжнього коня, тому вирішила звернутися до єдиного в СРСР училища, що готувало наїзників для роботи з рисаками. На моє запитання отримала відповідь, що дівчат до навчання не приймають, і порадили піти на курси фельдшера. Я вирушила туди лише заради можливості побачити живого коня," – ділиться своїми спогадами Людмила Леонтьєва. Згодом, після розподілу, вона почала працювати на Київському іподромі, і з того часу залишається тут.
Чим більше жінка ділиться своїми думками, тим ясніше стає, що вона щиро захоплена своєю діяльністю та повністю віддана своїй професії. Людмила Леонтьєва детально розповідає про те, що у ветеринарії загалом – і не лише в контексті лікування коней – немає вузьких спеціалізацій, які б відповідали лише за окремі види тварин чи птахів.
"Коли мова йде про коней, це, безумовно, спорт. Люди користуються послугами спеціалізованих спортивних лікарів, де одні фахівці займаються руками, інші – ногами, а треті – попереком. Для кожного органу та м'яза є свій експерт. Проте в разі з кіньми така система відсутня. Тому я часто кажу, що багато аспектів своєї роботи доводиться винаходити самостійно," – зазначає фельдшерка.
Вона зазначає, що дві найпоширеніші проблеми, з якими стикаються коні, що не живуть у природних умовах, це коліки та ревматизм. У дикій природі коні засвоюють їжу під час руху, що сприяє нормальному процесу травлення. Проте, кінь, який утримується в стайні — в штучно створених умовах — майже не рухається, але продовжує споживати їжу. Це призводить до колік, які Людмила Леонтьєва називає "трагедією" для цих тварин. Що стосується ревматизму, то його основною причиною є обмежений простір, в якому змушені перебувати коні.
"У природному середовищі коні не страждають від ревматизму, адже зниження температури підвищує їхній імунітет. Однак у стайні для них створюється своєрідний парниковий ефект — температура близько 20 градусів, що призводить до їхньої розслабленості і проблем із суглобами. Подібні труднощі спостерігаються і у людей, які мало виходять на свіже повітря та проводять багато часу вдома, адже це може викликати ускладнення", — зазначає співрозмовниця.
До її безпосередніх обов'язків входять регулярні обходи задля перевірки стану коней на іподромі, здійснення різноманітних маніпуляцій, як-от ін'єкції, тощо. Для роботи з кіньми у ветлазареті встановлений спеціальний фіксаційний станок -- він допомагає утримати тварину, якщо вона дуже активна та норовлива, для проведення таких процедур, як, наприклад, надання допомоги при травмах абощо.
Людмила Леонтьєва із задоволенням спілкується з журналістами, але одразу ж замикається, коли чує сигнал суддів про старт нового забігу. Вона миттєво виходить на вулицю, щоб власноруч спостерігати за тим, як учасники змагаються на дистанції.
Як відбуваються змагання
Змагання, що представляють собою випробування коней рисистих порід, проходять у Києві з 1867 року. Основна мета цих заходів — визначити найкращих представників породи. На іподромах можуть проводитися перегони як рисистих, так і скакових коней, але наразі в Україні скакуни тестуються тільки на одеському іподромі.
Вимоги до тренерів-наїзників є досить суворими. Це професійний спорт, тому до фізичного стану цих фахівців пред'являються серйозні вимоги. Робота в цій галузі надзвичайно важка, і тренери повинні володіти великим обсягом знань. Існують різні категорії наїзників — від третьої до звання майстра-наїзника, що свідчить про їх професійний розвиток та набуту кваліфікацію. Цю кваліфікацію зазвичай здобувають протягом тривалого часу роботи. Вони присвячують десятиліття вдосконаленню своїх навичок і отриманню нових знань. Крім того, існують кваліфікаційні вимоги, пов'язані з виграшем певної кількості перших місць та традиційних призів, а також з оцінкою активності коней, — зазначає Євген Дряпаченко, виконуючий обов'язки головного судді суддівської колегії КП Київський іподром.
Випробування коней на іподромі, тобто змагання, відбуваються безпосередньо за участі суддівської колегії. Обов'язки суддів -- спостерігати за дотриманням правил випробувань коней. Правила ж ці складні та ретельно прописані, пояснює Євген Дряпаченко. Суддівська колегія також фіксує результати випробувань: жвавість коней, порядок приходу та розподіл призових місць, та відповідає за нагородження переможців у традиційних призах.
Протягом багатьох років після відкриття Київського іподрому там працював тоталізатор. У 2009 році його діяльність була припинена у зв'язку з введенням в дію закону про заборону азартних ігор в Україні. У липні 2020 року вступив в силу новий закон, що регулює організацію та проведення азартних ігор. У 2023 році на веб-сайті Київської міської ради з'явилася петиція, що закликала підтримати отримання ліцензії для відновлення роботи тоталізатора, однак вона зібрала лише 920 підписів.
Кінні перегони на Київському іподромі відбуваються щонеділі, і вхід є безкоштовним для всіх бажаючих. Глядачі мають можливість зайняти місця на спеціально облаштованих трибунах у головному корпусі іподрому. Однак, варто зазначити, що будівля знаходиться в аварійному стані: підлога та сходи просідають, а на деяких стінах відпала значна частина штукатурки. У таких умовах працює й суддівський склад.
В отриманій відповіді від Департаменту молоді та спорту Київської міської ради вказується, що згідно з наказом Головного управління охорони культурної спадщини від 25 вересня 2016 року № 53, головний корпус КП Київський іподром був занесений до списку нововиявлених об'єктів культурної спадщини Києва, які увійшли до енциклопедичного видання Зводу пам'яток історії та культури України. Внаслідок цього, будь-яка реконструкція головного корпусу КП Київський іподром є забороненою.
Станція будівлі оцінюється на основі рішень, прийнятих відповідною комісією, яка займається технічним обстеженням, а також експертами з відповідною спеціалізацією. Наразі немає висновків, що підтверджують аварійний стан головного корпусу Київського іподрому, і жодна з його будівель не була визнана аварійною. Важливо зазначити, що на об'єктах культурної спадщини заборонено виконання реконструкцій, що також підкреслюється у вищезгаданому листі.
Чи є у Київського іподрому майбутнє?
Незадовільний стан будівель іподрому є однією з ключових причин, чому глядачів перестали активно запрошувати на змагання, зазначає директор КП "Київський іподром" Святослав Коваленко. На території немає належної інфраструктури, зокрема відсутні громадські туалети, які могли б обслуговувати відвідувачів, а також заклади для швидкого харчування. Хоча офіційно відвідувачів не запрошують підтримувати змагання, організатори не можуть відмовити тим, хто приходить самостійно.
У день, коли іподром відвідали журналісти NV, попри пронизливий холодний вітер, були присутні кілька десятків людей: як дорослі, так і діти. Кілька чоловіків старшого віку -- завсідники іподрому -- з папірцями та кульковими ручками приймали ставки від охочих у режимі такого собі "ручного" тоталізатора.
"На наступний сезон я хотів би залучати приватних підприємців, як торгують їжею, кавою, також якимось чином вирішити проблему з вбиральнями для того, аби можна було запрошувати глядачів для більш комфортного перебування тут", -- розповідає Святослав Коваленко.
У липні 2024 року він став директором КП "Київський іподром". За кілька місяців він поступово освоюється у справах підприємства. Походить із Луганської області, де протягом п’ятнадцяти років обіймав різні посади в прокуратурі. У 2018 році він почав управляти фермерським господарством, успадкованим від батьків. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він разом із сім'єю переїхав до Києва, залишивши свій бізнес і житло в окупованій зоні.
"Коли я зайняв свою посаду, почав вивчати ситуацію і виявив, що останнє фінансування відбулося ще до 2018 року. Тоді було закуплено обладнання, яке зараз використовують на іподромі, а також частково відремонтовано асфальтобетонне покриття. Відтоді більше ніяких коштів на розвиток іподрому не було виділено," -- зазначає Святослав Коваленко.
Відповідь на запит NV засвідчує, що у 2017 році з міського бюджету були виділені кошти для старту робіт над проектом реставрації головного корпусу Київського іподрому в рамках Програми економічного та соціального розвитку столиці. Слід зазначити, що Київський іподром володіє дев'ятьма транспортними засобами, які з 2017 року не проходили оновлення — підприємство обмежилося лише частковим ремонтом.
Попри це, Стратегічний план розвитку підприємства до 2025 року передбачає зокрема і покращення стану зношених транспортних засобів: там зазначено, що близько третини кількості машин та пристроїв, що експлуатуються іподромом, застарілі та потребують заміни через те, що перебувають у експлуатації вже більше 15-ти років. Збільшення заробітної плати на підприємстві, йдеться у листі-відповіді на запит, заплановане за наявності "відповідного фінансування".
У SWOT-аналізі, яка міститься в згаданому Стратегічному плані розвитку підприємства до 2025 року, серед потенційних загроз зазначається зокрема такий пункт як падіння привабливості.
Таким чином, виходить, що іподром мав би повністю забезпечувати себе у фінансовому плані. Проте для цього потрібно щонайменше працювати над популяризацією кінного спорту та кінних змагань в Україні -- як серед глядачів, які відвідували б ці змагання, так і серед власників коней та потенційних наїзників. А також -- розвивати комфортну для відвідувачів і учасників змагань інфраструктуру, грошей на що, вочевидь, все ж не вистачає.
На запит щодо можливого фінансування іподрому з державного бюджету в майбутньому, представники КМДА відповіли, що в умовах повноцінної війни та введеного воєнного стану в Україні наразі "вся діяльність структурних підрозділів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ресурси міських служб зосереджені на забезпеченні функціонування критично важливої інфраструктури, а також на відновленні об'єктів, які постраждали внаслідок військової агресії росії, зокрема пошкодженого житла та соціальних установ".
Щодо того, якою саме стане нова стратегія розвитку для КП Київський іподром після 2025 року, коли завершиться термін дії чинного документу, підкреслюється, що це питання має бути вирішене самим підприємством.
Згідно зі Статутом КП Київський іподром, дане підприємство несе відповідальність за свої зобов'язання в межах власного майна, здійснює господарську діяльність самостійно, визначає основні напрямки розвитку та формує стратегію, враховуючи галузеві та науково-технічні прогнози, ринкові умови продукції, товарів, робіт і послуг, а також економічну ситуацію, діючи в межах своїх повноважень і відповідно до вимог чинного законодавства України.
