Залежності, посттравматичний стресовий розлад та самогубства: чому в Збройних Силах України бракує спеціалістів з психології і які наслідки це може мати.
Тривожні ночі, втрата апетиту та постійні думки про самогубство — ці симптоми почав відчувати весною 2024 року піхотинець, який більше року служить на донецькому фронті. Врешті-решт, він вирішив звернутися за підтримкою до психолога свого батальйону.
Після "сповіді" в кабінеті фахівця боєць отримав анкету на два аркуші з переліком запитань, які мали допомогти визначити його психологічний стан. Результати опитування показали, що військовий має суїцидальні нахили. Але психолог відмовився відправляти його на лікування, щоб підрозділ не втратив "бойову одиницю".
"Він знову подав ту ж саму анкету. Цього разу я заповнював її за його вказівками, щоб психолог міг звітувати перед керівництвом про те, що все гаразд. Проблеми не зникли, проте я продовжив службу і більше не звертався до нашого "експерта", - розповідає боєць УП."
Згідно з висновками десяти військових психологів та медиків, рівень психологічної підтримки у Збройних силах України є вкрай низьким. Це призводить до того, що військовослужбовці вдаються до алкоголю, наркотиків, азартних ігор, самовільно залишають свої підрозділи та навіть намагаються завдати шкоди своєму життю.
Чому це сталося, якими шляхами можна вдосконалити психологічну підтримку в армії та чи зможе міжнародний досвід у цьому сприяти, з'ясувала "Українська правда".
Застереження: ми не вказуємо імена, прізвища та позивні військових психологів, які звернулися з проханням про анонімність з метою забезпечення власної безпеки, адже бажають уникнути можливих неприємностей з керівництвом.
Військові психологи повинні бути присутніми в кожному батальйоні, що закріплено у внутрішніх регламентах Збройних Сил України. Їхня роль полягає в наданні підтримки солдатам, які зазнали травматичних переживань, стресу, фізичних чи емоційних ушкоджень, а також втрати товаришів під час виконання службових обов'язків.
У складі кожної бригади функціонують спеціалізовані групи, що підтримують військовослужбовців під час бойових операцій. Вони допомагають зняти напругу, справитися з шоковими переживаннями та забезпечують психологічне відновлення на всіх етапах служби.
У відповідь на запит УП, Головне управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України повідомило, що на посади психологів призначають військовослужбовців, які мають вищу освіту. При цьому, їхня спеціальність не завжди повинна бути безпосередньо пов'язана з психологією. Головне, щоб цивільна освіта була споріднена, наприклад, у галузі медицини або медичної реабілітації. Зазвичай процес призначення відбувається без тривалого перенавчання, яке триває лише кілька тижнів.
Також здобути військово-облікову спеціальність "психолог" після початку служби можна на курсах підвищення кваліфікації, маючи при цьому будь-яку гуманітарну освіту. Курси тривають до трьох місяців.
Окрім інституту військових психологів, у ЗСУ також існує система психологічної підтримки персоналу (ППП). Ще до серпня цього року вона називалася морально-психологічним забезпеченням (МПЗ).
В масштабах країни "значне реформування", яке реалізується Міністерством оборони та Генеральним штабом із акцентом на стандарти НАТО, не приносить суттєвих змін, крім зміни назви. Як зазначив джерело в Міністерстві оборони в інтерв'ю УП, "реформа перебуває на етапі виконання, тому не слід очікувати миттєвих результатів".
Тепер, відповідно до нових вимог, колишні офіцери МПЗ, які тепер отримали посади в ППП, повинні були займатися психологічною підтримкою військових. Проте на практиці ці посади часто займають особи, які не мають жодного стосунку до психології. Варто зазначити, що їм ці знання не були потрібні, адже замість надання морально-психологічної допомоги бійцям вони переважно виконували службові розслідування.
Система комплектування армії організована таким чином, що фахівці не займаються СЗЧшниками, наркоманами, алкоголіками та злодіями, тому ці категорії людей повністю "підпорядковані" професіоналам з МПЗ (перетвореної на ППП - УП).
Всі знають, якщо ти після закінчення вишу ідеш в армію на посаду психолога або офіцера з МПЗ, будеш займатися чим завгодно, тільки не психологією або морально-психологічним забезпеченням", - розповідає УП психолог Валентин Кім, який досліджує досвіди підтримки ментального здоров'я в арміях різних країн світу.
Він вважає, що навіть після реформування системи в ППП, офіцери не почнуть займатися психологічною підтримкою бійців, а й надалі "бігатимуть" за порушниками військової дисципліни.
Попри запевнення представників Головного управління психологічної підтримки персоналу в тому, що внаслідок реформи на посади спеціалістів з психологічної підтримки переважно призначатимуть військових із відповідною освітою, існує також план підвищення кваліфікації для тих, хто вже займає ці посади, через проходження додаткових курсів.
Ознайомтеся також: Вітчизняна паперова армія: як Міністерство оборони прагне впровадити цифрові технології у військову сферу.
Загальна кількість позицій для психологів та офіцерів, відповідальних за психологічну підтримку військовослужбовців, може досягати кількох тисяч. Проте не всі ці вакансії займають фахівці з відповідною освітою. Мобілізувати таку кількість кваліфікованих кадрів є складним завданням, адже їх спочатку потрібно підготувати. До початку великої війни в Україні щороку випускалося лише кілька сотень військових психологів, - зазначає Кім.
Відсутність належної освіти у психологів призводить до того, що вони не можуть надати кваліфіковану підтримку військовим. Військовий лікар Гліб Бітюков ділиться з УП, що команда психологічної підтримки його підрозділу здатна лише скласти загальну характеристику військовослужбовця та порадити звернутися до психіатра. Якщо вдасться переконати начальника медичної служби, що бійцю необхідна допомога, він може видати направлення до госпіталю.
Однак основною проблемою є те, що ці особи, як правило, не потребують стаціонарного лікування. Їм потрібна емоційна підтримка та зміна оточення. У випадках, коли лікар не вбачає підстав для госпіталізації військових, він рекомендує амбулаторне лікування та повертає їх назад у частину. Таким чином, військові змушені повертатися в те місце, від якого прагнуть втекти, не отримавши необхідної допомоги. Часто під час повернення вони "зникають", - наводить слова Бітюкова УП.
Лікар зазначає, що в період з травня по серпень 2024 року він став свідком п'яти ситуацій, коли військовослужбовці, направлені на терапію, не поверталися до своїх підрозділів, а втікали в СЗЧ.
Анонімний співрозмовник УП, один із новобранців, розповідає про свій досвід звернення до психолога батальйону в червні 2024 року через незмінні панічні атаки, після чого отримав рекомендацію для госпіталізації.
"Мене відправили в "дурку" на два тижні. На першій же зустрічі психіатр сказав: "Що? Косити збираєшся? Після лікування передумаєш". Я відразу зрозумів, що ніхто мені тут не допоможе, тому відмовився лягати в лікарню і повернувся назад у частину", - пригадує він.
Навіть для військових психологів, які отримали необхідну освіту, часто не вистачає практичного досвіду взаємодії з солдатами.
"В ЗСУ є фахові психологи, які раніше працювали тільки з цивільними. Тепер вони мають навчитися працювати з бійцями. Ще є військові психологи, які працювали до початку великої війни, коли в бійців були зовсім інші проблеми", - каже УП керівниця патронатної служби "Янголи Азову" Олена "Гайка" Толкачова.
Вона також відзначає, що військовослужбовці здебільшого скептично ставляться до "кабінетних" психологів, які не були в боях.
"Якщо психолог - колишній військовий, який після участі в бойових діях здобув новий фах, бійці легше йдуть до нього по допомогу. Вони розуміють один одного ледь не з півслова", - додає Толкачова.
Читайте також: Керівниця патронатної служби "Азову": Росіяни віддають настільки пошкоджені тіла воїнів, що немає з чого взяти ДНК-матеріал
У найкращому сценарії військові переходять до служби в СЗЧ. У найгіршому ж випадку їхнє життя закінчується самогубством.
Уявіть собі, військовий повертається з бойового завдання, де бачив розірвані тіла своїх побратимів і пацюків, які бігають по них. Належної психологічної підтримки не отримує. Що йому залишається робити?" - розповідає УП один із військових психологів, який понад 2 роки працює з бійцями на фронті.
Проблема із СЗЧ стала настільки масовою, що Верховній Раді довелося ухвалити закон, згідно з яким бійців можуть не карати за перше самовільне залишення частини чи дезертирство. За умови, що військовий сам повернувся і командир дозволив продовжити службу без відкриття кримінальної справи.
В пояснювальній записці до закону зазначається, що лише впродовж січня - квітня 2024 року прокуратура зареєструвала 10 584 кримінальних проваджень за СЗЧ та 7306 кримінальних проваджень за дезертирство.
За інформацією від голови Верховного Суду Станіслава Кравченка, незаконне самовільне залишення частини є найбільш розповсюдженим злочином серед військових. У 2023 році більше ніж 1,5 тисячі військовослужбовців були засуджені за цей злочин.
У розмові з кореспондентом УП один з офіцерів системи психологічної підтримки висловив занепокоєння, що після прийняття нового закону значно зросла кількість військовослужбовців, які вирішують залишити службу та приєднатися до СЗЧ.
"У підрозділах спостерігається нестача кадрів, тому відпустки майже ніхто не отримує. Багато людей вважають, що СЗЧ - це єдина можливість влаштувати собі короткий відпочинок. Після кількох днів активного відпочинку вони повертаються до роботи. Це дозволяє закон", - ділиться він.
На військових у "полях" також впливають сімейні негаразди.
Колишній офіцер-психолог Сергій Твардовський в розмові з УП згадав випадок із одним із його підлеглих, який пережив розлучення і почав зловживати алкоголем. Щоб підтримати бійця, психолог зв’язався з його матір’ю та колишньою дружиною, але отримав від них бездушну відповідь: "Нехай він загине на війні, нам він не потрібен". Твардовський намагався допомогти військовому впоратися з його сімейними проблемами, проте той продовжував пити і, врешті-решт, зник у спеціальному загоні, з якого більше не повернувся.
Ще один військовий психолог, який побажав залишитися анонімним, зазначає, що в нинішніх умовах на фронті особливо важко взаємодіяти з новими солдатами та тими, кого перевели з тилових підрозділів. Перед виконанням бойових завдань на передовій необхідно забезпечити не тільки військову, а й психологічну підготовку.
Він додає, що за останні три місяці бійці дуже часто звертаються до нього із синдромом "провини вцілілого".
"Вони повертаються із завдання, де загинуло багато побратимів, і починають мучити себе думками про те, що краще би і їх убили", - каже він.
Військовий психолог також розповідає УП, що за останній рік воїни почали частіше скаржитися на галюцинації.
"В моєму досвіді, солдати часто 'спостерігали' ворогів у власних окопах і дрони в повітрі, хоча насправді їх там не було. Були й випадки, коли вони вважали, що мертві повертаються до життя. Вони також згадують про привидів, але такі скарги надходять так часто, що вже стали для мене звичними," - ділиться своїми спостереженнями співрозмовник УП.
Серед військових існує також поширена проблема зловживання алкоголем, наркотиками та ігроманією. У відповідь на зростання гральної залежності в Збройних Силах України, президент Володимир Зеленський у квітні 2024 року затвердив рішення РНБО, яке забороняє військовим користуватися онлайн-казино.
За спостереженнями військового лікаря Гліба Бітюкова, алкоголь і наркотики дуже доступні для військових на фронті, а в 99% випадків причина зловживання цими речовинами - втрата сенсу життя.
"Як алкоголь, так і наркотики, здавалося б, розмивають межі раціонального мислення. Ці речовини пропонують лише миттєве та ілюзорне вирішення проблем, після чого все повертається, але вже в ще більш тяжкій та глибокій формі, оскільки нервова система зазнає виснаження. Це безкінечне коло," - ділиться своїми думками Бітюков у розмові з УП.
Найжахливіший варіант, яким може закінчитися невиявлення психічних відхилень у бійців і відсутність належної допомоги, - самогубство або вбивство.
Бітюков, обговорюючи ситуацію з УП, згадує трагічний випадок з одного з підрозділів, де він служив лікарем. Після повернення з ротації в зону бойових дій молодий чоловік, страждаючи від стресу та психічних розладів, вчинив жахливий злочин, вбивши свою сім'ю, а потім покінчив із собою.
Читайте також: Війна все спише? Як правоохоронці (не)карають працівників ТЦК за перевищення повноважень
Психолог Валентин Кім наголошує на тому, що Україна не повинна повністю залежати від міжнародних практик у галузі військової психології з кількох причин. По-перше, конфлікт між Росією та Україною має унікальні характеристики, які суттєво відрізняють його від інших війн, що мали місце в історії.
Військові відзначають, що наша війна зазнає значних змін буквально кожні три місяці. Визволення Харківської області стало яскравим прикладом швидкої маневрової операції. Бої за Бахмут перетворилися на запекле протистояння артилерії. Авдіївка відкриває новий етап з використанням касетних боєприпасів. У Часовому Яру спостерігається активне застосування дронів та укриття в схованках.
Всі ці чинники сприяють тому, що накопичений досвід — як тактичний, так і стратегічний, а також у сфері забезпечення, включаючи морально-психологічний аспект, постійно еволюціонує", — зазначає Кім.
За його словами, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Велика Британія і Польща намагаються побудувати розгалужену систему психологічної підтримки. На рівні військових підрозділів створюється мережа універсальних інструкторів, які можуть допомогти бійцям зняти стрес, вивести їх зі стану ступору або направити до більш фахових спеціалістів.
За словами психолога, в українській армії створення такої мережі є неможливим, оскільки умови масштабного конфлікту не дають змоги впровадити навіть належну базову військову підготовку.
Зазвичай іноземний досвід не враховує специфіку українських умов. Наприклад, американський військовий психолог радить українським спеціалістам: у випадку, якщо солдат отримав психологічну травму, його слід направити на відновлення та реабілітацію в середовище, яке забезпечить йому відчуття безпеки та можливість для відновлення.
"Ця рекомендація абсолютно не підходить для українських військових психологів, оскільки в країні, де жодне місто не є захищеним від російських ракет, знайти безпечне місце просто неможливо," - зазначає він.
Кім вважає, що Україні варто звернути увагу на досвід ментальної підтримки, який застосовується в ізраїльській армії, оскільки країна знаходиться в умовах безперервного конфлікту.
В Ізраїлі фахівці в галузі ментального здоров'я, психологи та психіатри, щоб отримати дозвіл на роботу з військовослужбовцями, повинні пройти не лише навчання у вищих навчальних закладах, але й здійснити серію консультацій з жертвами війни, сексуального насильства та людьми, які страждають на посттравматичний стресовий розлад. Зазвичай, кожному спеціалісту потрібно провести 300 годин таких консультацій.
Щоб отримати таку ліцензію, лікар має обговорювати всі кейси своїх пацієнтів із супервізорами. Тільки так консультація вважатиметься зарахованою.
В Україні існує можливість здобути військово-облікову спеціалізацію психолога всього за декілька місяців.
В Ізраїлі, окрім медичних установ, функціонують державні психологічні центри, призначені для надання терапевтичної допомоги військовим, які страждають від посттравматичного стресового розладу, а також жертвам сексуального насильства.
Україна могла би частково запозичити ці практики з ізраїльського досвіду.
Ознайомтеся також: Чи залишилось місце для ветеранів? Як Збройні сили України перетворились на армію з досвідом 40+ та чи вплине зменшення віку для мобілізації на їх бойову спроможність.
Ключовим аспектом, що вирізняє Збройні Сили України серед армій інших країн і значно впливає на психологічний стан військовослужбовців, є нестабільність термінів їхньої служби.
Екс-офіцер-психолог Сергій Твардовський поділився своїми думками з УП, зазначивши, що особа здатна ефективно виконувати бойові завдання на фронті протягом максимум 30 днів безперервно. Після цього концентрація на виконанні завдань значно знижується, тому рекомендується переводити військових у тил для відновлення сил.
"У ЗСУ в деяких випадках це залишається поза увагою, внаслідок чого військові змушені існувати та діяти в стані, схожому на 'зомбі' - на автоматі, з притупленими емоціями," - уточнює він.
Як зазначив Твардовський, найкращий термін служби для мобілізованих становить 12 або 18 місяців. Після цього військовослужбовець повинен бути відпущений у запас на не менше ніж пів року.
Проте втілити це в реальність у ситуації великої війни та нестачі військовослужбовців практично неможливо. Отже, єдиним варіантом залишається суттєво реформувати психологічну складову Збройних Сил України. Перетворювати це, просто змінюючи назви, як у випадку з МПЗ і ППП, не є найкращим підходом.
"Спочатку я був офіцером у МПЗ, а тепер став офіцером у ППП. Наразі планую пройти курси підвищення кваліфікації, але суть моєї роботи залишиться незмінною. Я все ще буду займатися документами, а не працювати з бійцями, яким потрібна психологічна підтримка," - з іронією зазначає в бесіді з УП один з офіцерів, який служить у системі морально-психологічного забезпечення від початку великої війни.
